Сайт психолога Сидоряк Мар'яни М.

5 ІСТОРІЙ ПРО ТЕ, ЯК БАТЬКИ ПСИХОЛОГІЧНО ТРАВМУЮТЬ ДІТЕЙ

Maryanka) — Thu, 04 Feb 2016 17:08:25 GMT

1. Чотирирічний хлопчик поводиться агресивно, кидається на інших дітей на майданчику і ображає молодшу сестричку. Вже через десять хвилин спілкування з його мамою та вітчимом все стає очевидно. У сім’ї навіть дорослі не знають слів «вибачте», «будь ласка» і «спасибі», у них прийнято спілкуватися за допомогою крику один на одного, обіцянок «зараз як вріжу» і так далі. Найбільш лагідне, що при мені сказали дитині – «Замовкни!» І взагалі, вітчиму дитини (старіючому гопнику, якому за паспортом за сорок, а по розуму – років 13-14) здається, що навчити малюка на будь-які слова бабусі відповідати «Закрийся, с * ка стара! »- відмінний дотепний жарт. Загалом, немає у хлопчика ніяких розладів, просто на батьків він схожий.

2. Шестирічна дівчинка Саша говорить про себе в чоловічому роді і намагається всіх переконати, що вона хлопчик Саня. Розлад гендерної ідентифікації? Нічого подібного. Просто тато з мамою хотіли іншого сина і з дитинства твердять дочці, як шкода, що вона не народилась хлопчиком, на будь-який прояв слабкості кажуть: «Що ти як дівчисько ?!» (нічого, що ваша дитина взагалі-то і є дівчисько ?! ), а прохання купити красиві туфлі сприймають як ознаку, що дочка виросте повією – це слово вона вже відмінно знає. Зі старшим братом дівчинки при цьому носяться як з писаною торбою: він же хлопчик. У Саші, природно, два виходи: або навіки визнати себе людиною другого сорту, або намагатися хоч якось стати людиною першого сорту. Вона вибрала останній варіант, і це абсолютно нормально для людини зі здоровою психікою (хай і маленького). Ненормально – так загадити розумну і не по роках розвинену голову дівчинки ще до школи!

3. Першокласник постійно намагається лізти до інших дітей в труси, прилаштовується ззаду, імітуючи статевий акт, і вмовляє дівчаток станцювати стриптиз … Підвищений інтерес до цієї теми в такому ранньому віці може бути симптомом декількох великих проблем. Або дитину розбещували, або у нього серйозний гормональний збій (дорослий гормональний набір в тілі дитини), або деякі проблеми з корою головного мозку … Однак з’ясовується, що просто тато дитини вважає абсолютно нормальним в присутності сина дивитись порно: «А що такого, він же маленький, не розуміє нічого. А якщо і розуміє – нехай мужиком росте, ги-ги-ги ».

4. Десятирічна дівчинка буквально ненавидить усіх хлопчиків і будь-які натяки на міжстатеві стосунки, на сусіда по парті, який сказав, що вона гарна, налетіла фурією і розбила йому ніс. З’ясовуємо, що вся ситуація виникла через маму дівчинки. Це мати-одиначка. Жінка з бурхливим, але не дуже щасливим особистим життям. Череда «нових тат», деякі з яких не протрималися й трьох місяців (а один з них дівчинку ще й бив), і «ми з нею як подружки, я їй все-все розповідаю». Дитина з раннього дитинства в курсі, у кого з маминих «дядь» проблеми з потенцією, у кого – ревнива дружина, підстерігає маму на роботі біля прохідної (після цього на обличчя довелося накладати два шви), хто «жмот, навіть колечко не купив» , від кого вона зробила три аборти і так далі. Мама щиро вважає, що готує дівчинку до дорослого життя. Дівчинка вважає, що «доросле життя» – це тільки нескінченні розбирання з чиїмись дружинами, аборти, проблеми з потенцією, і в труні все це бачила (і її в даному випадку складно не зрозуміти).

5. Десятирічний хлопчик. Рідкісний випадок: дитину привела мама. Із запитом «Зробіть що-небудь, він дратує батька» (взагалі, пошук «кнопки», на яку можна натиснути, щоб дитина стала зручним – улюблена тема батьків, які приводять дітей самі). Загалом, ситуація майже класична: тато час від часу знаходить нову любов і йде до неї, потім мама «відвойовує» його назад борщами і шовковими халатиками, деякий час у сім’ї ідилія, а потім все повторюється. Проміжки стають все коротшими, а дитина взагалі «все псує» – відноситься до тата як до тата, а не як до східного падишаха. Нещодавно – подумати тільки! – Попросив страждаючого від похмілля батька допомогти йому вирішити задачу (отримав такий запотиличник, що відлетів до стіни). Відповідь «Краще, блін, татові випишіть цілющий пендель!», Ясна річ, в рамки професійної етики не входить, але це чи не головне, що в даному випадку приходить в голову.

Всі описані випадки – буквально за останній місяць. Поки всі ці (і багато їм подібні) діти – лише нормальні малюки, яким не пощастило з родиною. Але пройде зовсім небагато часу – чужі діти, як відомо, ростуть дуже швидко – і вони перетворяться в цілком дорослих, що перетворяться упирів, які будуть калічити вже наступне покоління малюків. І як зупинити цей конвеєр з виробництва моральних калік – я не знаю.

МІЙ ДРУГ КНИЖКА, АБО ЯК ЗАОХОТИТИ ДИТИНУ ДО ЧИТАННЯ

Maryanka) — Thu, 04 Feb 2016 17:04:54 GMT

Знайомлячись з дитиною, я завжди цікавлюся її інтересами. Цікавлюся не тільки для того, щоб якось почати розмову, а насамперед для того, щоб дізнатися, чим дитина заповнює своє дозвілля. Це дуже важлива для психолога інформація, бо дитина розкривається якраз у тих справах, які обирає для себе сама. Серед інтересів, які часто називають діти, – комп’ютерні ігри, телевізор, соціальні мережі. У спілкуванні з друзями підлітки обговорюють ті ж самі теми. Книжки в коло своїх інтересів вони включають дуже рідко. Для більшості сучасних дітей читання книг – це якесь нудне примусове заняття, придумане вчителями або батьками. «Мені нецікаво» — ось що я чую про читання книжок, або: «в мене немає часу читати».

Часто і батьки школярів нарікають, що дитина робить все «з-під палки», з неохотою. Вони розуміють, що дитину потрібно заохотити, але не знають як. У хід ідуть як батоги, так і пряники, але все марно. Всі втомлюються, дратуються, мама в розпачі від свого «неука», дитина в стресі і її «тіпає» від самої думки, що треба брати книжку. І рано чи пізно хтось із батьків зривається на крик або ж, у повному безсиллі, вони махнуть на все рукою.

А все тому, що в сприйнятті дітей книжка все рідше асоціюється з відпочинком, розпруженням, задоволенням. Певніш навпаки, читання означає для них виснажливу і нудну працю. Головне, що чує дитина – це те, що вона мусить читати. І це слово часто робить нам ведмежу послугу. Коли ми говоримо про почуття обов’язку, дуже легко переступити межу здорового глузду і з повним відчуттям власної правоти відбити в дитини бажання до пізнання нового. Це, наприклад, починається тоді, коли мама відбирає в трирічної дитини улюблену машинку зі словами: треба вчити букви. А коли дитина висловлює протест, мама наполягає ще більше. Тоді все може перерости у змагання «хто кого» і справа йде на принцип. Часто в повному безсиллі мама опускає руки, перестає що-небуть узагалі вимагати і каже: Він не хоче. Що б я не робила, я не можу його змусити.

Такий занепад батьківської мотивації може тривати аж до початку школи. Тоді батьки активно беруться за повторні спроби, але в хід ідуть ті самі «методики» батогів, пряників і торгу, тільки-от нервозність уже суттєво більша. Ось тут варто зупинитися і запитати себе: Для чого це потрібно? Чого саме я хочу навчити дитину і для чого це ЇЙ? Тобто подумати про мотивацію. Ось, наприклад, буває так: «Сусідський Павлик вже знає всі букви, отже і мій Олежик має їх знати». Тобто найчастіше мами керуються порівняннями: думкою сусідів і родичів, форумів, експертів і т. д. Що відчуває людина, коли в голові крутяться такі-от «мотиватори». І коли їх так багато і вони всі різні? Ясно – стрес. А у хронічно стресовому стані неможливо нічого навчити, нічого розвинути, бо дії наші тоді хаотичні, позбавлені логіки. Відчуваючи постійну напругу, важко бути терплячим до помилок, які на шляху свого розвитку неодмінно робитиме дитина.

А тепер спробуймо скерувати думки в правильне русло і вибрати правильний мотив. Хороший мотив, як правило, нас не стресує, а обнадіює. Ось приклад: «Я хочу провести зі своєю дитиною хороший день. Хочу, щоб моя дитина зробила ще один крок у своєму розвитку. Я хочу, щоб ми були щасливі!» Дитина і спілкування з нею – ось справжня цінність, і щоб її розвинути, не треба ніяких порівнянь.Потрібна увага, терпіння і любов. Візьміть такий спосіб мислення за правило, бо коли з’являється правильний мотив, то все інше починає працювати за законами логіки. І тепер, коли дитина задасть вам чергове запитання, ви прислухаєтесь до нього і підете разом шукати відповідь у кольоровій енциклопедії. На прогулянці розповісте про пори року, а ввечері, зручно вмостившись на дивані, почитаєте дитині казку. Цікавий досвід буде у тих, хто зможе залучити до читання всю сім’ю. Всі сідають у дружне коло і читають по черзі уривок із книжки. Під час цього сімейного ритуалу найважливіша умова – відсутність оцінок. Оцінки залиште вчителям, а вдома увечері всі читають для власного відпочинку і задоволення. І тримайте з дітьми контакт: малечу посадіть на руки, старших підбадьорте лагідним словом чи потиском руки. В ті дні, коли нема змоги залучити всіх членів сім’ї, можна просто удвох почитати з дитиною книжку по черзі. Наприклад, сторінку читає дитина, сторінку – ви.

Різних варіантів такої роботи з дитиною дуже багато, головне – дати волю власній батьківській інтуїції, фантазії, творчості. Запишіть дитину до бібліотеки, де вона самостійно зможе обирати улюблені книжки: цікаві ілюстровані енциклопедії, різноманітні казки та пригодницькі дитячі оповідання. Будьте уважні до дитини, коли вона захоче чимось з вами поділитися, розповісти чи перечитати щось з книжки. Влаштуйте вечірнє чаювання з обговоренням прочитаного, – нехай дитина поділиться своїми емоціями, враженнями, висновками. До речі, таким способом дитина вчиться формулювати власну думку, виділяти з тексту суттєве, цікаво його переповідати. І найважливіше, вона з цікавістю, активно пізнає нове, вона дивується, захоплюється, співпереживає героям книжки, а отже росте і гармонійно розвивається її особистість.

Наш життєвий простір

Maryanka) — Wed, 25 Mar 2015 20:42:43 GMT

Кожна людина претендує на певний "життєвий простір", свою "зону тіла" і тому пред'являє відповідні територіальні права. Люди часто виражають це жестами, наприклад кладуть ногу на ручку крісла, ставлять її на висунутий ящик письмового столу або кладуть на бажаний простір різні предмети (книги, газети, одяг і т. д.).
Проникнення в "життєвий простір" іншої людини розцінюється як недоречне і викликає роздратування. При цьому різна гамма міжособових відносин диференціює і різні допустимі дистанції спілкування.

Типи дистанцій

Розрізняють наступні типи дистанцій:

Ближня зона, що припускає "інтимну" дистанцію (від 0 до 40-60 см) і "особисту" дистанцію (від 0,4 до 1,5 м);

Дальня зона, що передбачає "громадську" дистанцію (від 1,5 до 4 м) і "відкриту" дистанцію (від 4 до 8 м і більше).
Встановлено також, що інтроверти схильні до порівняно більшої дистанції при розмові, чим інтраверти.

Залежність відстані від зросту
Існує чіткий зв'язок між "дистанцією спілкування" і ростом співбесідників: чим вищий чоловік, тим ближче він знаходитися до свого співбесідника.

У жінок спостерігалася прямо протилежна залежність. Психологи пояснюють це дивне явище так: річ у тому, що в нашому суспільстві створилася своєрідна "культурна норма" - чоловік повинен бути високого росту, а жінка, навпаки, мініатюрною. І хоча насправді не завжди буває саме так, кожна людина неусвідомлено прагне підігнати життя під теорію. Тому високому чоловікові приємно стояти поряд зі своїм співбесідником, а висока жінка, навпаки, прагне відійти подалі, щоб приховати свій "недолік". Звідси слідує, зокрема, що не стоїть під час розмови дуже наближатися до високої співбесідниці або невисокого співбесідника - вони відчуватимуть себе ніяково. І точно так не слід упускати можливості зробити людині приємне -- підходьте майже впритул до мініатюрної жінки або високого чоловіка: хай відсутність або наявність зайвих десяти сантиметрів зросту доставить їм радість і задоволення.

Відстань спілкування і голос
У ситуаціях спілкування разом з дистанцією голос людини є дуже характерною межею, що дозволяє скласти точніше враження про нього. Під час досліджень було отримано від 60 до 90 % правильних думок щодо величини тіла, повноти, рухливості, внутрішнього стану і віку, що грунтувалися тільки на голосі і на манері говорити.

Характеристики людського голосу

Швидкість мови. Жвава манера говорити, швидкий темп мови свідчать про імпульсивність співбесідника, його упевненість в собі;

Спокійна повільна манера вказує на незворушність, розсудливість, грунтовність;

Помітні коливання швидкості мови виявляють недолік врівноваженості, невпевненості, легку збудливість людини.

Гучність і ритмічність.

Велика гучність голосу, як правило, властива найчастіше чванливим і самовдоволеним особам;

Мала гучність вказує на стриманість, скромність.

Ритмічна розмова (рівне перетікання слів з легкими періодичними коливаннями) - багатство відчуттів, врівноваженість, швидше гарний настрій;

Строго циклічна, правильна розмова - сильне переживання, воля, дисципліна, педантичність, холодність відчуттів;

Плавна манера говорити (типова для пікніків) - глибоке, повне емоційне життя; Незграбно-уривиста манера говорити (типова для шизотіміків) - тверезе, доцільне мислення.

Артикуляція

Ясна і чітка вимова слів вказує на внутрішню дисципліну, потреба в ясності і на недолік жвавості;

Неясна розпливчата вимова властива поступливості, невпевенності, м'якості, недостатній волі.

Висота голосу.

Фальцет властивий людині, у якої інтелектуальне мислення і мова;

Грудний голос – емоційні мислення і мова, природні, а не свідомо створені; Високий пронизливий голос - ознака страху і хвилювання;

Низький тон голосу - це розслаблення, спокій і гідність.

Слід зауважити, що спілкування і поведінку в різних людей слід вивчати не ізольовано по яких-небудь окремих рисах, а в цілому.

Мова жестів у нашому житті

Maryanka) — Wed, 25 Mar 2015 20:33:10 GMT

Кожен жест людини - це як слово в мові.

Спостерігаючи за жестами співрозмовника, ми можемо визначити, що нам потрібно змінити поведінку, або щось зробити, щоб досягти потрібного нам результату.
Деякі групи жестів, що виражають різні позиції людини в процесі спілкування:

Жести відвертості

розкриті руки долонями вгору;
знизування плечима, що супроводжується жестом розкритих рук;
розстібання піджака (люди відкриті і дружньо до вас розташовані часто розстібають або навіть знімають піджак у вашій присутності). Наприклад, коли діти гордяться своїми досягненнями, вони відкрито показують руки, а коли вони відчувають свою провину або насторожено сприймають ситуацію, то ховають руки або в кишені, або за спину.

Фахівці також підмітили, що коли ділові переговори йшли успішно, то сидячі учасники розстібають піджаки, розпрямляють ноги, пересуваються на край стільця ближче до столу, який відокремлює їх від співбесідника.

Жести захисту
До цієї групи відносяться жести, якими ми реагуємо на можливі погрози, на конфліктні ситуації:

Руки схрещені на грудях (використовується для виразу оборони). Коли ми бачимо, що співбесідник схрестив руки, ми повинні переглянути те, що робимо або говоримо.
Руки стиснуті в кулаки також вказують на захисну реакцію співбесідника.

Жести задумливості і мрійливості

Жест "щока лежить на руці" (люди, що спираються щокою на руку, зазвичай глибоко занурені в роздуми);

Жести критичної оцінки

Підборіддя спирається на долоню, вказівний палець витягується уздовж щоки, решта пальців - нижче за рота (позиція "почекаємо - подивимося");
Людина сидить на краєчку стільця, лікті на стегнах, руки вільно звисають (позиція "це чудово!");
Нахилена голова – це жест "уважного слухання". Наприклад, якщо у більшості слухачів в аудиторії голови не нахилені - це означає, що група в цілому не зацікавлена висловлюваним матеріалом);
Чухання підборіддя (жест "добре, давайте подумаємо" - використовується, коли людина зайнята процесом ухвалення рішення);
Жести з окулярами (протирання скла, беруть в рот дужку окулярів і т. п.) - пауза для роздуму, людина хоче отримати час для обдумування перед тим, як чинити рішучіший опір, вимагати пояснень або перед запитанням;
Ходіння - жест, що позначає спробу людини вирішити складну проблему або ухвалити важке рішення;
Пощипування перенісся - цей жест, що зазвичай поєднується із закритими очима, говорить про глибоку зосередженість і напружені роздуми.

Жести підозри та скритності

Рука прикриває рот (співбесідник старанно приховує свою позицію з обговорюваного питання);
Погляд убік (показник скритності);
Ноги (або все тіло), звернені до виходу, - це явний знак того, що людина хоче закінчити зустріч, бесіду або те, що відбувається;
Торкання час від часу або легке потирання носа (зазвичай вказівним пальцем) - знак сумніву (інші різновиди цього жесту - потирання вказівним пальцем за або перед вухом, потирання ока).

Жести домінантності-підлеглості

Перевага може бути виражена у вітальному рукостисканні, коли людина міцно потискує вам руку і повертає її так, щоб її долоня лежала поверх вашої.

Цим вона намагається виразити ніби фізичну перевагу.

І навпаки, коли людина протягує руку долонею вгору, то цим вона демонструє готовність прийняти підлеглу роль. Коли рука людини при розмові недбало засунута в кишеню піджака, при цьому великий палець знаходиться зовні, то це виражає його упевненість в перевазі над вами.

Жести готовності

Руки на стегнах – це перша явна ознака готовності (часто можна спостерігати у спортсменів, що чекають свою чергу).

Варіація даної пози в положенні сидячи - людина сидить на краю стільця, лікоть однієї руки і долоня іншою спираються на коліна (так сидять безпосередньо перед укладенням угоди або, навпаки, перед тим, як встати і піти).

Жести перестраховки

Багато жестів пальців відображають невпевненість, внутрішній конфлікт або побоювання. Так, дитина в цьому випадку смокче палець, підліток гризе нігті, а дорослий часто замінює палець ручкою або олівцем і гризе їх. Переплетені пальці рук (при цьому великі пальці нервово потирають один одного);
Пощипування шкіри;
Чіпання спинки стільця перед тим, як в нього сісти при інших людях. Для жінки типовий жест посилення внутрішньої упевненості - повільне і витончене підняття руки до шиї.

Жести фрустації

Коротке дихання, яке часто поєднується з різними неясними звуками типу стогону, мукання і тому подібне (той, хто не помічає моменту, коли його опонент починає коротко дихати, і продовжує доводити своє, може зіткнутися з серйозними неприємностями); Т
існо зчеплені, напружені руки - це жест недовіри і підозри (той, хто намагається, зчепивши руки, запевнити оточуючих в своїй щирості, зазвичай не має великого успіху);
Руки тісно стискають одна іншу - спостерігається, коли людина потрапила в скрутну ситуацію (наприклад, повинна відповідати на питання, що містить серйозне звинувачення проти неї);
Захисне погладжування шиї долонею (у багатьох ситуаціях, коли людина займає захисну позицію) - жінки зазвичай поєднують цей жест з поправлянням зачіски.

Жести довіри

Пальці з'єднуються на зразок куполу храму (жест "купол"), що означає довірливість, але часто і деяке самовдоволення, егоїстичність або гордість (дуже поширений жест у відносинах начальник - підлеглий, притому чим вище ранг керівника, тим вище він тримає руки).

Жести авторитарності

Руки з’єднані за спиною, підборіддя підняте вгору – типова авторитарна поза (так часто стоять міліціонери, високе керівництво, армійські командири). Якщо ви хочете дати зрозуміти свою перевагу, то все, що треба зробити, - це фізично піднятися над даною людиною, сісти вище, коли ви обидва сидите, або встати.

Жести нервозності

Покашлювання, прочищення горла (ті, хто часто прочищає горло, відчувають себе невпевнено і неспокійно);
Лікті стоять на столі, утворюючи піраміду, вершина якої - грона рук - розташовані прямо перед ротом (такі люди грають з партнерами в "кішки-мишки", поки ті не дають їм можливості "розкрити карти", вказівкою на що служить прибирання рук назад на стіл);
Подзвонювання монетами в кишені - вказує на заклопотаність людини з приводу грошей або їх браку;
Потягування себе за вухо - ознака того, що співбесідник хоче перебити розмову, але стримує себе.

Жести самоконтролю

Руки заведені за спину, і там одна сильно стискає іншу. Людина, що сидить в кріслі, вчепилася в підлокітники руками, з схрещеними литками (типова для чекаючих прийому у зубного лікаря). Такі пози є сигналами про бажання людини справитися з сильними відчуттями і емоціями.

Жести нудьги

Постукування по підлозі ногою або клацання ковпачком ручки;
Голова спирається на долоню;
Машинальне малювання на папері;
Порожній погляд ("я дивлюся на вас, але не слухаю").

Чи можуть виконуватися бажання завдяки гарному настрою?

Maryanka) — Tue, 11 Mar 2014 15:40:21 GMT

Чим би ми не займалися - важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше - з яким саме настроєм це робиться.

Кожен з власного досвіду знає, що радісний або піднесений настрій дає позитивний імпульс будь-якого почину.

Якщо вчинки чи події починаються в гарному настрої, все виходить легко і в короткий термін.

Чи можна "творити" гарний настрій? Як навчитися керувати ним? Як за допомогою гарного настрою досягати бажаних результатів?

Очевидно, перебувати в гарному настрої з ранку до вечора (а втім, і вночі - бачити радісні яскраві сновидіння) хочуть всі без винятку. Але люди "влаштовані так, що знаходять безліч приводів його собі зіпсувати. Важливо відразу запам'ятати, що настрій - перш за все, результат відношення до навколишнього світу. Якщо ставитися до будь-яких подій явно негативно, то й настрій швидко стане відповідним. Тому перше правило - щоб створити гарний настрій, необхідно намагатися знаходити в подіях, навіть якщо вони здаються спочатку різко негативними, що щось добре, корисне.

Успішні люди відрізняються від людей, які покищо не досягли успіху, саме вмінням "перетворювати кислі лимони в лимонад". Іншими словами, негативне перетворювати на позитивне. Знаходити в усьому уявно "поганому" якусь особисту або суспільну користь. Наприклад, зламався телевізор - зате можна почитати книгу, до якої не доходять руки ось вже місяць. Дощ на вулиці - зате дощ розжене веселу компанію, що збирається ввечері на лавці біля під'їзду, і ніхто не буде заважати спати.

Напевно кожен на практиці стикався з підтвердженням висловлювання "Думки матеріалізуються". А якщо перебувати в пригніченому настрої, то і думки будуть відповідними. І чим довше затягується депресія, тим більше шансів, що все негативне буде матеріалізуватися. У свою чергу, позитивний настрій налаштовує "стрічку" подій на зовсім інший, мажорний лад. Саме тому імпульс гарного настрою "розгортає" події, і вони матеріалізуються в легкому і простому ключі.

Простий, але ефективний спосіб "притягати" гарний настрій - завжди думати про те, що ви хочете, тобто про приємне і позитивне. А не про те, чого вам не хочеться, - негативне і небажане. Адже буде матеріалізоване саме те, про що думалося частіше і найдовше. Як ви думаєте, про що "правильніше" думати - хотіти прийти на навчання вчасно або не хотіти спізнитися? Відчули різницю?

Існує думка, що гарний настрій можна отримати тільки тоді, коли все налагоджено - побут, кар'єра, сім'я, достаток. Але як же бути, якщо чогось з перерахованого поки що немає, отримати дуже хочеться, а не виходить, і тому немає настрою? Правило виходу з подібних ситуацій просте - "відпустити" ситуацію, не зациклюватися" в ній. Потрібно просто прийняти як даність, що чогось у вас поки немає. Але тримати на підкірці, що коли-небудь - і це відбудеться дуже скоро - обов'язково буде! Як тільки виходить "відпустити" негативну або небажану ситуацію, настрій відразу покращується! Турбуватися адже більше немає про що.

Коли у нас гарний настрій, ми посміхаємося. Тобто як результат на імпульс з мозку певні м'язи скорочуються, і на обличчі з'являється посмішка. Чи не можна використовувати зв'язок "настрій - мозок - скорочення м'язів обличчя - посмішка" у зворотному напрямку? На щастя, відповідь на це питання позитивна.

Виявляється, для поліпшення настрою достатньо всього 5-10 хвилин посидіти з "штучною", вимушеною усмішкою. Навіть якщо посміхатися зовсім не хочеться і настрій гірше нікуди. При цьому бажано, щоб хоча б спочатку виконання вправи вас ніхто не бачив. М'язи нервовими волокнами пов'язані з мозком і через мозок впливають на настрій. Через кілька хвилин посмішка стає справжньою і ви усвідомлюєте, що посміхаєтеся цілком щиро.

О, диво! Покращується Настрій!

Що таке щастя?

Maryanka) — Tue, 11 Mar 2014 15:35:29 GMT

Про нього мріють всі, і кожен з нас розуміє його по-своєму. Але що ми дійсно знаємо про щастя?

Про нього говорять і пишуть з часів Античності. Але мислителі і вчені не можуть прийти до згоди, що це таке - щастя - і як його досягти. Його оголошували і головною метою, і сенсом існування, і шкідливою ілюзією, що заважає людині наблизитись до істини. Психологи почали серйозно вивчати щастя лише чверть століття тому. З тих пір різні дослідження злилися в рух позитивної психології. Так виникла наука про хороше життя, або, як її часто називають, наука про щастя. І тепер про благополуччя, задоволеність, радість життя можна говорити, спираючись на дані експериментів та перевірені факти. Багато з них змушують переглянути загальноприйняті уявлення ...

Оцінка життя в цілому
Немає нічого важчого, ніж визначити, що таке щастя. Одні з нас називають щастям короткостроковим, але дуже інтенсивним станом блаженства, інші - стабільне відчуття благополуччя, хтось говорить про нього як про володіння чимось важливим або про особливе відчуття, яке не залежить від того, чи є для нього об'єктивні підстави... Якщо, проте, визнавати щастям таке життя, яке ми вважаємо максимально задовільним та позитивним, то факти незаперечні: найбільш щасливі не ті, хто відчуває найгостріші переживання блаженства, а ті, у кого позитивне світовідчуття найбільш стабільне. Але об'єктивні "причини" для щастя виявляються не завжди. Професор Бременського університету (Німеччина) Урсула Штаудінгер називає це парадоксом суб'єктивного благополуччя : ми часто щасливі незважаючи на те, що для цього немає причин.

Щастя більше, ніж нам здається
Навіть найщасливіші люди іноді сумують, а самі нещасні переживають чудові моменти. Щастя виникає не завдяки нам або обставинам, воно підкоряється лише своїй логіці, і можливо, тому ми схильні його недооцінювати. Американські психологи попросили учасників дослідження оцінити рівень щастя у тих, хто обділений долею (інвалідів, безробітних, психічно хворих людей, бідних афроамериканців), і потім порівняли результати з реальною картиною. Більшість опитаних вважали, що такі люди просто не можуть бути щасливі, а насправді серед них виявилося значно більше щасливих, ніж нещасливих людей. Практично у всіх країнах і соціальних групах середній показник щастя набагато вище нульової позначки (лише в рідкісних випадках він опускається нижче неї). Навіть у найбільш несприятливих і важких для виживання місцях - в африканських джунглях, у снігах Гренландії і в нетрях Калькутти - населення швидше щасливо, ніж ні.

Воно залежить від нас, а не від обставин
Від чого залежить те, наскільки ми щасливі? Американські психологи Соня Любомирські і Кен Шелдон узагальнили все, що відомо науці на цей рахунок, і представили у вигляді кола, розділеного на три частини різних розмірів. Найбільша (половина кола) - це вплив нашого темпераменту, складу особистості, тобто спадковості. Деякі з нас з дитинства відчувають себе в цілому щасливими, що б з ними не відбувалося, іншим же важко відчути, що у них все добре. Найменша частина (приблизно 10%) - це вплив зовнішніх обставин, включаючи місце, де ми живемо, рівень наших доходів, якість освіти, приналежність до певного соціального кола і т. п. Так що, з точки зору психологів, їхати кудись в гонитві за щастям просто безглуздо. Нарешті, ще одна велика частина (40%) - те, як ми самі будуємо своє життя: до яких цілей прагнемо, з якими людьми спілкуємося, які заняття вибираємо, який спосіб життя ведемо ... Так що наше щастя залежить від нас самих значно більше, ніж ми звикли думати.

Бути задоволеним корисно
Переживання щастя саме по собі чудово. Але щасливі люди виявляються до того ж професійно більш успішними, їх вище цінують керівники і клієнти, вони рідше і на більш короткий термін опиняються без роботи і рідше змінюють її. У цілому вони більш здорові, пропускають менше робочих днів через хворобу. Щастя, а також позитивні емоції, почуття задоволеності, відчуття благополуччя і надії зменшують ризик серцево-судинних хвороб, цукрового діабету, застуди. В однакових життєвих умовах щасливі люди живуть довше, мають краще. Вони більш альтруїстичні, соціально активні, доброзичливішими сприймають інших, краще вирішують творчі завдання. Загалом, щастя, як тепер відомо науці, не робить нас егоїстами, навпаки, зацикленість на собі і неувага до оточуючих набагато більш характерні для тих, хто нещасливий.

Щастя може рости
У кожного з нас є індивідуальний діапазон щастя: хоча життєві події і впливають на відчуття щастя (в ту чи іншу сторону), через певний час його рівень знову повертається до вихідної точки. Однак не у всіх: можливі стійкі зрушення індивідуального рівня щастя (як правило, у бік збільшення). А тому, знаючи способи підвищення рівня щастя і застосовуючи їх у своєму житті, ми дійсно можемо стати щасливішими. Отже, щастя можливе. На нього впливають багато чинників, але залежить воно в більшій мірі не від зовнішніх обставин, а від того, як ми будуємо своє життя. Ед Дінер і Мартін Селігман порівнюють справжнє щастя з прекрасною симфонічною музикою, де звучання створюється багатьма інструментами, але жодного з них окремо не достатньо. А шлях до щастя у кожного свій, без загальних рецептів, за відсутності універсального ключика, який відкриє нам ці двері, д. л.

Як заспокоїти дитину яка плаче?

Maryanka) — Tue, 11 Mar 2014 15:28:55 GMT

Діти віком від 2 до 5-6 років використовують плач в якості способу спілкування і сигналів батькам про біль, хвороби або невдоволенні.
Плач - це не тільки сигнал лиха, це спосіб маніпуляції батьками та висловлення власної думки, демонстрація характеру і вираз емоцій.
Однак іноді трапляються напади плачу які вводять батьків у ступор: заспокоїти дитину часом дуже важко. Що ж робити батькам, як справлятися з ситуацією?
Розберемо декілька ситуацій та способів заспокоєння дитини, ще раз нагадавши, що мова піде не про немовлят, а про дітей у віці 2-6 років.

Якщо дитина хвора

Природно, плач може бути сигналом хвороби - болять зубки, вушка, голова або животик, але дитина тоді досить впевнено вказує вам на джерело болю.
У цьому випадку необхідний виклик лікаря, вимірювання температури, хоча б легкий огляд малюка і виявлення джерела болю. Необхідно всіма можливими силами допомогти малюкові - дати жарознижуючі, зателефонувати лікарю і запитати, чим полегшити стан, приголубити і обійняти малюка, заспокоїти його.
Зазвичай ознаки хвороби проявляються цілим комплексом симптомів - змінюється поведінка, з'являється жар або нудота, пронос, блювання. Але якщо ніяких зовнішніх ознак немає, не варто ігнорувати скарги малюка і думати, що він симулює. Зазвичай дітлахи знають, наскільки неприємні хвороби, і рідко обманюють. Завжди уважно ставитеся до скарг дитини на здоров'я.
Якщо дитина впала і вдарилася, отримала травму
Дитина може заплакати від болю, образи чи переляку, і треба вміти правильно надати їй допомогу і заспокоїти. Є особливі психологічні прийоми, які навчають дитину справлятися з емоціями і швидко заспокоюватися при плачі. Ці прийоми дещо відрізняються від звичних нам методів заспокоєння, але вони допомагають набагато ефективніше, ніж звичайні прийоми.

Чого не потрібно робити

Перш за все, не варто розмовляти з дитиною, поки вона плаче, а вже тим більше – сварити її або вичитувати. Не потрібно говорити їй «іди, я тебе пожалію», охати і ахати або голосити «бідний, маленький, лапонька, зайчик» і т.д.
Мовчки розкрийте руки і прийміть малюка в свої обійми, міцно притиснувши його до себе і укутавши собою, як теплим пледом. По-перше, це дасть дитині відчуття захищеності і вашої надійності. По-друге, дозволить вам впоратися зі своїм хвилюванням і емоціями, тремтінням у руках від переляку.
Ви не повинні передавати дитині свого хвилювання на рівні тіла і підсвідомості, ви повинні передати їй спокій і силу. Ці обійми дають можливість мозку дитини осмислити проблему і не перевантажувати її інформацією.
Не варто дути на ранки, тут же намагатися надати дитині допомогу - якщо це, звичайно, не серйозна кровотеча або перелом. При банальній шишці або садна важливіше допомогти дитині психологічно.
Помилково сунути дитині іграшки чи цукерки, заколисувати, як грудничка: не давайте дитині приводу для маніпуляції ситуацією і входу в істерику! Всі ваші дії знову ж будуть перевантажувати психіку малюка, в той час як йому необхідно заспокоїтися.
Наступного разу, коли дитина впаде, а ви не побіжите до неї з переляком, не почнете сюсюкатися і не сварити, вона, можливо, і не заплаче зовсім, а буде сама справлятися зі своїм падінням. Встане, і прийде до вас спокійним.

Що потрібно зробити

Перш за все, обійміть дитину, міцно-міцно притиснувши її до себе і відгородивши від місця падіння або події. Нехай вона відчує вас всім тілом.
Почніть рівно і глибоко дихати, рахуйте до десяти в повільному темпі. Ви помітите, як уривчасто дихання дитини і як воно плавно вирівнюється і відновлюється. У дітей це відбувається несвідомо і рефлекторно - вирівняти дихання під подих дорослого.
Можна супроводжувати дихання легкими погойдуваннями, погладжування, поплескування - словом, тактильною стимуляцією шкіри. Але це повинно бути легким і ненав'язливим, щоб не відволікати дитину від усвідомлення ситуації. Не варто намагатися відразу перервати плач - треба дати вихід емоціям зі сльозами. Можна легенько наспівувати пісеньки без слів, це теж допомагає заспокоєнню і відновленню дихання.
І тільки після того, як малюк почне рівно дихати і перестане схлипувати, можна розібрати ситуацію без емоцій: подивитися, де і що сталося, розповісти історію його падіння без емоцій і засудження, оцінок - тільки інформацію. Приміром, «ти йшов, на підлозі лежала іграшка, ти спіткнувся об іграшку і впав».
У кульмінації розповіді малюк, можливо, знову спробує засмутитися, але це його право - йому необхідно пережити і осмислити ситуацію, тільки тоді він навчиться справлятися з плачем і заспокоюватися швидше.
Чого робити не варто, так це в розповіді ситуації давати оцінки і засуджувати - «це тому, що ти іграшки порозкидав», «це тому, що ти балувався» і т.д.

Якщо у дитини істерики

Дитячі істерики - це напади криків з плачем і обуренням, що виникають у разі сильних емоційних сплесків. Це спосіб маніпуляції рідними людьми, викликані гнівом, роздратованістю, агресією або відчаєм. Саме цей плач батькам найважче заспокоїти, так як травми і падіння досить швидко забуваються, а на причини істерики дитина чітко сфокусовані.
У цих випадках однозначних порад немає, в кожному випадку необхідно знаходити свій вихід із ситуації. Але є кілька способів, які користуються успіхом у вихователів і багатодітних батьків.
При істериках в людних місцях, магазинах, на майданчиках або вдома допомагають такі прийоми:
відволічіть увагу дитини на небо, показавши там «літачок», хмарки або щось незвичайне, бажано постаратися залучити до цього інших дорослих (вони зазвичай підіграють), і це легко може відвернути дитину від предмета істерики. Увага дорослих, та ще й колективна, дуже сильно збуджує цікавість і припиняє істерику.

почати шукати телефон зробивши вигляд, що він дзвонить. Почати розповідати малюкові, що потрібно відповісти т.д. Якщо це трюк з телефоном, зробити вигляд змовника і поквапити дитину додому або куди вам треба, розповівши, що «мені повідомили по телефону, там тебе чекає ...». Далі - орієнтуйтеся по обставинам.
зробити вигляд, що ви плачете ще більш гірко, ніж малюк, і вам дуже боляче. Зазвичай малята кидаються заспокоювати плачуть батьків, забуваючи про свої проблеми.
можна, навпаки, почати кривлятися, лоскотати малюка і будувати пики, робити дурниці, загалом, перевести істерику в сміх. Найчастіше це допомагає татам, у них витримка і почуття гумору краще маминих.

А ще завжди допомагає спосіб поговорити з дитиною як з дорослим, пояснивши все, як є, всю ситуацію. Потрібно обійняти і приголубити дитину - найчастіше істерики бувають від дефіциту ласки і уваги, діти використовують їх як спосіб привернути до себе інтерес мами і тата, показати, що їм чогось не вистачає в спілкуванні з батьками.

Як прищепити чесність?

Maryanka) — Tue, 11 Mar 2014 15:18:12 GMT

Простий, але воістину геніальний експеримент був проведений на психологічному факультеті університету в Ньюкастлі. В університетському коридорі був встановлений автомат з напоями. Протягом десяти тижнів студенти могли, не опускаючи в автомат монети, простим натисканням кнопки отримати будь-який напій, - однак поряд стояв спеціальний ящик, куди необхідно було поклсати відповідну кількість грошей.

На висоті середнього зросту на стіну повісили постер з цінами на напої. Протягом першої половини терміну верхню частину цього постера прикрашали два великих ока; а другу половину терміну - зображення невинного букета квітів.

В результаті з'ясувалося, що в ті дні, коли з постера на студентів дивилися уважні очі, грошей в шухлядці виявилося в три (!) рази більше, ніж у квітковий період.

Таким чином, отримало підтвердження припущення психологів про те, чужий пильний погляд є сигналом для особистості до певної соціальної поведінки, в даному випадку - чесному.

Керівник експерименту Меліса Бейтсон стверджує, що його наслідки можуть бути дуже цікавими: тепер у місцях і ситуаціях, що вимагають чесної поведінки та дотримання загальних правил (наприклад, на платних автодорогах або у великих супермаркетах), ефективним охоронцем закону може стати...лише пара паперових очей.

Фрази, які не можна говорити дитині...

Maryanka) — Tue, 11 Mar 2014 15:14:56 GMT

Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш ... її краще не повторювати.

Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце - далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.

Ти такий ...
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкательной формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» - всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.

Чому ти не можеш бути як ...?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.

Поквапся!
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнайшвидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше - падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.

Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.

Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить!
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!

Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.

Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали ... Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.

Ми це не купимо - дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.

Не псуй мені нерви, у мене здоров'я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.

Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав'язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.

Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.

Ще раз таке повториться - ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше.

Живіть сьогодні!

Maryanka) — Wed, 19 Feb 2014 00:30:46 GMT

Хіба це не чудово - жити справжнім моментом, який не згадуючи печалі минулого і не турбуючись про майбутнє? Коли ми були маленькими , то постійно перебували в сьогоденні; віддавалися грі з усією повнотою , абсолютно забуваючи про час. Ми жили просто " тут і зараз" : нікуди не поспішали і ні про що не хвилювалися. Ми могли годинами возитися в пісочниці , насолоджуючись кожним моментом , кожною своєю новою фантазією , не думаючи про біди і турботах до тієї пори , поки вони самі не заявлять про себе. Тепер , подорослішавши , ми готуємося до них заздалегідь . Ми встигаємо засмутитися або розчаруватися ще задовго до того , як щось неприємне станеться насправді . І навіть якщо воно не відбудеться зовсім, ми все одно засмутимося - про всяк випадок.

Ми заручники своїх страхів. Дружина поспішає додому , боячись ревнощів чоловіка. Діти бояться батьків , батьки бояться того , щоб діти чогось не накоїли . Чоловік боїться Сконфузився перед партнеркою ; жінка боїться , що чоловік віддасть перевагу їй іншу. Лікарі побоюються своїх пацієнтів , пацієнти - лікарів. Продавці бояться скандальних покупців , покупці - хамських продавців. Страх , який сидить у кожному з нас , настільки великий , що його можна тільки не помітити , але перебільшити його ніяк не можна при всьому бажанні .

Але ж всі ці страхи не більш ніж " фантазії на задану тему". Майбутнє ще не настав , але воно вже встигло зіпсувати нам справжнє. Ми постійно думаємо про невдачі минулого і побоюємося , що це повториться з нами знову . Ми вже не помічаємо власних тривог (правда , деякі ще як зауважують !) , Ми з ними звиклися.

Якщо ми не розгортаємо час на минуле і майбутнє , а живемо "тут і зараз", то ми не відчуваємо тривог і емоційного дискомфорту. Щоб почати турбуватися або злякатися , треба випасти з "тут і зараз", розгорнути минуле і майбутнє - згадати погане і подумати про погане - тільки тоді страх стане можливим. Тому , щоб не відчувати страхів , потрібно навчитися бути "тут і зараз".

Для того щоб позбутися тривоги , невпевненості , оцінок , порівнянь , нерішучості , туги , зневіри , почуття спустошеності і безглуздості життя і інш. , А також для того щоб досягти емоційного комфорту , необхідно згорнути час ( минуле і майбутнє) і бути "тут і зараз ".

Перший етап:

Вчіться бачити : починаючи кожне речення зі слів " тут і зараз я бачу ..." , перераховуйте оточуючі вас предмети; вдивляйтеся і розглядайте їх.

Вчіться чути: закрийте очі і слухайте звуки , зустрічати і проводжати їх , відчуєте себе зануреним у поле звуку.

Вчіться відчувати : сконцентруйтеся на своїх фізичних відчуттях , відчуєте все, з чим стикається поверхню вашого тіла , які відчуття породжують ці взаємодії ; зверніть увагу на почуття напруги , розслаблення , тепла , легкості , тяжкості всередині вашого тіла.

Другий етап:

- Відстежуйте свої оцінки , усвідомлюйте , що оцінюєте і порівнюєте ;

- Усвідомте нереальність ( " поверховість" ) оцінки ( порівняння) , згадайте , що таким чином ви розвертаєте час ( минуле , якого вже немає , і майбутнє , якого ще немає) ;

- Замінюйте оцінку (порівняння ) на реальні переживання ( відчуття) : уважне вдивляння , вслухання , переживання відчуттів ;

- Відчуєте перевагу відчуттів оцінці.

Третій етап:

Поєднуйте по черзі вміння чути і бачити ; бачити і відчувати ; чути і відчувати . Після цього навчитеся одночасно бачити , чути і відчувати . Досягніть ефекту " провалу" у свої відчуття.

Четвертий етап:

Виконуючи свої звичайні справи , намагайтеся бути "тут і зараз", тобто бачити , чути і відчувати , внесіть "тут і зараз" в своє повсякденне життя .

Після того як ви освоїте стан "тут і зараз", починайте поступово збільшувати тривалість цього переживання. У перший день , усамітнившись , виконайте цю процедуру три рази по 5 хвилин. Наступного дня збільште час перебування в " тут і зараз " удвічі (по 10 хвилин 3 рази) . Починаючи з третього дня намагайтеся виконувати ті чи інші звичайні для себе справи ( наприклад, миття посуду або машини) в стані "тут і зараз". Далі - більше . Межі немає .